Позакласна робота

КОЛОБОК

Сказка-пьеса на экологическую тему.

Цель: пропаганда экологического просвещения среди школьников, воспитание бережного отношения к природе, чувства патриотизма к Родине.

         (Сцена оформлена в виде лесной поляны: кустарники, цветы, пень. Звучит фонограмма «Пенье птиц в лесу»).

Голос из-за кулис: Когда-то, давным-давно, наши леса звенели от птичьих голосов, в чащобе рыскали невиданные звери, у синих рек и озер русалки водили хороводы, а на полянке резвились кикиморы.

         (Под музыку выходят русалки. Водят хоровод, затем выбегают кикиморы и танцуют танец. Кикиморы убегают. Выходят ведущие.)

1-я ведущая. Настали иные времена и на смену старым пришли новые сказки.  (Под веселую музыку выбегает Колобок – худой, бледный).

Колобок.            Я от бабушки утек,

                            Я от дедушки утек.

2-я ведущая.      Ой, знакомый голосок!

1-я ведущая.      Кто ты, милый?

Колобок.            Колобок!

2-я ведущая.      Колобок?! Худой да бледный!

                            Что с тобой случилось, бедный?

1-я ведущая.      Из чего тебя пекли?

Колобок.            Из особенной муки:

                            На Стироле намели,

                            Да на Ртутном наскребли,

                            Шахтной пыли натрусили,

                            Тесто круто замесили.

                            На окошке я студился,

                            Дождь пошел – я им умылся.

                            Дождь холодный и противный,

                            Видно радиоактивный.

2-я ведущая.      И покатился Колобок по лесам да по полям,

                            По украинским селам и городам.

1-я ведущая.      Кстати, он катится, а навстречу ему Заяц.

Заяц.                             Колобок, Колобок! Я тебя съем!

Колобок.            Послушай лучше, Косой, какую я тебе песенку спою.

Заяц.                            Ну пой побыстрее, а то кушать очень хочется.

Колобок (поет).          Ты не ешь меня, Косой,

Колобок я не простой:

Из сульфатов и нитратов,

Разных вредных химикатов.

                            На Стироле намели,

                            Да на Ртутном наскребли,

                            Шахтной пыли натрусили,

                            Тесто круто замесили.

                            Не румян я и не свеж,

Ты попробуй меня съешь!

Заяц.                             Вот чем хвалится нахал,

                            Аппетит совсем пропал.

                            (Заяц убегает).

Ведущая.            А Колобок покатился себе дальше. Катится он, катится, а навстречу ему… Серый Волк!

                            (Под музыку выходит Волк).

Волк.                            Колобок, Колобок! Я тебя съем!

Колобок.            Послушай лучше, Серый, какую я тебе песенку спою.

Волк.                  Знаем, знаем: по амбару помели,

                            По сусекам поскребли…

Колобок.            Не - а! Я совсем из другой сказки – на экологическую тему. Вот послушай (поет).

                            На Стироле намели,

                            Да на Ртутном наскребли,

                            Шахтной пыли натрусили,

                            Тесто круто замесили.

                            Кошка мой бочок лизнула,

                            Сразу лапки протянула.

                            Заяц съесть меня пытался –

                            Без оглядки в лес умчался.

                            Если б он меня лизнул,

                            Тоже лапки б протянул.

1-я ведущая.      Волк завыл и зарычал,

                            Хвост поджал и убежал.

                            А Колобок покатился себе дальше.

2-я ведущая.      Катится он, катится, а навстречу ему Лиса.

                            (Под музыку выходит Лиса).

Лиса.                            Это кто такой красивый?

Колобок (хвастливо). Это я – Колобок! А  я ещё песенку знаю.

Лиса.                            Верю, верю!

                            Какой славный мужичок!

                            Сядь ко мне на язычок.

         (Лиса кусает его и падает. Колобок убегает. Выходят Волк и Заяц)

Волк.                            Эх, кума-Лиса пропала!

Заяц.                             Видно песни не слыхала.

Волк.                  Что наделал озорник?

                            Теперь Лису – на воротник!

         (Волк взваливает Лису на плечи и уносит).

1-я ведущая.      А колобок покатился себе дальше. Но там, где он катился, трава вяла и сохла, птицы переставали петь и мертвые листья падали с деревьев.

2-я ведущая.      Люди! Остановите его! Не дайте погибнуть Земле нашей!

1-я ведущая.      Рассказали мы сейчас,

                            Может быль, а может сказ.

                            В этой сказочке намек

                            И всем горестный упрек.

(Все действующие лица выходят на сцену, поют песню на мотив песни «Три белых коня»).

1 куплет:            Засохли реки и земля остыла,

                            И на березке нет листа.

                            Ты отчего, природа, загрустила?

                            И где теперь твоя былая сила?

                            И где теперь твоя былая красота?

Припев:              Не губите ее, берегите ее,

                            Родную природу – мать.

                            Призванье твое и призванье мое –

                            Ее защищать, отстоять.

2 куплет:            И лес открыл нам страшные объятья.

                            Как грустно и тревожно тут!

                            И все деревья в треугольных платьях,

                            И птиц, звери – младшие ведь братья –

                            Кричат, на помощь нас зовут.

Припев:

ШЕВЧЕНКО –ПОЕТ,  ГЕОГРАФ-ДОСЛІДНИК, ХУДОЖНИК.

Святково прибраний зал, у центрі — портрет Кобзаря, прикрашенні вишитим рушником. Під портретом слова:

                                          Він був сином мужика і став володарем у царстві духа...

І. Франко

Божий промисел надсилає в людську цивілізацію таких велетнів духу, які зростають до будителів цілих епох і народів. Вони, як правило, об'єднують у собі стільки талантів, що стають притягальною силою для звичайних смертних людей, так і для елітної частини людського суспільства. Саме до таких вселюдських титанів належить славний українського народу Тарас Григорович Шевченко.

Звучить пісня „Славний наш Тарасе”.

1-й учень. „Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи й можна було б сказати, що це легенда...”

Такі перші рядки повісті Степана Васильченка „Широкий шлях” про нашого Великого Кобзаря.

2-й учень. Дорого заплатив співець за мужнє слово правди — цілу вічність запакували його царські сатрапи з таким вироком: „ художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, о делить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги поручив начальнику иметь строжайшее наблюдение, дабы от него под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных  сочинений».

По дорозі до Новопетровського укріплення, що на півострові Мангишлак, Шевченко випадково знайшов вербову гілку, взяв із собою, а потім посадив її на солончаковому ґрунті солдатського городу віти тієї столітньої верби й сьогодні шумлять у парку далекого форту Шевченкового як спомин про великого садівника.

Коли на чорний шлях ступав,

Ішов на прогинання в неволю,

Галузку вербову підняв,

Обчімхав і забрав з собою.

Була відірвана, як він,

Від пня і від землі святої,

Засуджена на лютий скін

Серед пустині степової.

Поніс її і посадив за фортом,

В полі, на пустині.

Здалека воду приносив

І пильно підливав щоднини.

Прийнялася і навесні

Зелене листя розпустила.

Ой, як же, як була йому

Та деревина люба й мила!

Було, з казарми прибіжить

В зеленій тіні відпочити,

Він ляже, а верба шумить,

І шепче щось над ним, як мати.

 Мов жалується, що весна,

Сади цвітуть на Україні,

Вона ж сумує тут одна

Посеред дикої пустині.

Летить степом листочків шум,

Немов далека пісня жалю,

Ні твоїх слів, ні твоїх дум

Нам не забути, рідний краю!

Звучить пісня „Садок вишневий коло хати” (сл. Т. Шевченка, муз. М. Гринишина).

3-й учень. Цареві Миколі І цього видалось замало, і він власно­ручно приписав: „Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».

4-й учень. Одна із цікавих і водночас маловідомих сторінок біо­графії Т. Шевченка — участь у географічних експедиціях по Казахстану, Аральській (1848-1849) та Каратаутській улітку 1851 року.

5-й учень. На початку 1848 року в Оренбург прибув лейтенант Бутаков для проведення опису Аральського моря. Бажаючи полегшити і, якщо пощастить, поліпшити долю Шевченка, він просить генерала Об­ручева відпустити його з ним для змалювання видів берегів невідомого досі моря, і, хоч по височайшому велінню Шевченкові було заборонено брати олівець в руки, Обручев погодився на це прохання.

Шевченко повідомив свого приятеля Лизогуба в листі: „веселий іду на оте нікчемне море Аральське, знаю, чи вернуся тільки! А йду, єй богу, веселий!”

 До завдань експедиції входило всебічне слідження особливостей цього моря, флори і фауни його берегів, проведення метеорологічних і астрономічних спостережень. Ці наукові дослідження були потрібні тому, що Аральське море до експедиції Бутакова лишалося білою плямою на географічних атласах світу.

А небезпека для учасників експедиції дійсно була: у степу загроза захворіти холерою чи чумою, потонути в бурхливому недослідженому морі, загинути в сутичці з хивинцями, вороже настроєними до кровожерливої російської імперії.

Читець (декламує уривок з вірша Л. Костенко «Повернення Шевченка”)

 Заслання, самота, солдатчина.

              Нічого.

Нічого — Оренбург.

            Нічого — Косарал.

 Не скаржився. Мовчав.

         Не плакав ні від чого.

             Нічого, якось жив і якось

              не вмирав...

Демонструються картини „Степовик”, „Пожежа в степу”, „Днювання експедиційного транспорту в степу”.

6-й учень. Мандрівка по степу та пустелі Каракуми виснажлива, але Шевченко, нарешті, скинув ненависний солдатський мундир. Він із захопленням малює картини, пише вірші. Надзвичайно точно у поетичній строфі зображує природу пустелі.

(Читає уривок з вірша Т. Шевченка „У бога за дверима лежала сокира”)

Червоніє по пустині

Червона глина та печина,

Бур'ян колючий та будяк,

Та інде тирса з осокою

В яру чорніє під горою...

7-й учень. 1848 р., 6 серпня.

Експедиція Бутакова, у складі якої був Тарас Шевченко, вирушила у плавання по Аральському морю на парусній шхуні „Костянтин”.

(Демонструє картини „Спостереження шхуни „Костянтин”, „Мис Тюбе-Кара”.)

Звучить пісня „Зоре моя вечірняя” (сл. Т. Шевченка, муз. Я. Степового).

Читець (декламує вірш Т. Шевченка „І небо невмите, і заспані хвилі”)

І небо невмите. І заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть,

Неначе п'яний очерет,

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені.  

В оцій незамкненій тюрмі,

Понад отим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.           

(Демонструється картина „Місячна ніч на Кос-Аралі”.)

8-й учень. На зимів­лю експедиція, зупиняєть­ся на острові Кос-Арал, що в гирлі Амудар’ї. Як свідчить Бутаков, хоча по-дружньому і співчут­ливо ставляться до Шев­ченка учасники походу, проте відчуття самотності й туги за рідним краєм гнітить душу поета. Але, незважаючи на це, Тарас Григорович, крім картин, написав ще близько 50 поетичних творів. І тільки окремі про суворий казахський край.

Читець (декламує вірш Т. Шевченка „Добро, у кого є господа”)

Ми довго в морі пропадали,

Пройшли Дар'ю, на якор стали;

З ватаги письма принесли,

І всі тихенько зачитали,

А ми з колегою лягли

Та щось такеє розмовляли.

Я думав, де б того добра,

Письмо чи матір, взять на світі...

Звучить пісня „По діброві вітер віє”  (сл. Т. Шевченка, муз. народна).

9-й учень. Умови на Кос-Аралі були суворі. Холодний, пронизливий морський вітер, постійна нестача харчів.

Думками весь був на Україні. У поезії, присвяченій Ф. Лазаревському, писав на Святвечір.

(Читає вірш Т. Шевченка „Не додому вночі йдучи”.)

Наступає свято...

Тяжко його, друже-брате,

Самому стрічати

У пустині... завтра рано

Заревуть дзвіниці —

В Україні, завтра рано

До церкви молитись Підуть люди...

Завтра ж рано

Завиє голодний

Звір в пустині і повіє

Ураган холодний.

І занесе піском, снігом

Курінь — мою хату.

Отак мені доведеться

Свято зустрічати!..

По-дружньому ставився поет до казахського населення, цікавився його мовою, побутом, звичаєм. На тему життя казахів написав ряд малярських робіт.

Краєвиди, виконані Тарасом Шевченком у засланні, стали найвищим досягненням у тодішньому вітчизняному пейзажі.

Відома письменниця Марієтта Шагінян писала: „У киргизьких степах Тарас Шевченко зріс як художник, і його сепії та акварелі, вивезені звідти, незрівнянно виші за академічні картини до заслання. Але треба сказати, що іскринку, яка розгорілася під південним сонцем, Шевченко підхопив в українських степах...” важливо й те, що це перші і єдині на той час пейзажі Казахстану.

Поетичні степові пейзажі Мангишлаку та правдиво, із глибокою любов’ю змальовані жителі цього краю дали право вважати Тараса Шевченка основоположником казахського національного живопису.

Демонструються картини „Хлопчик палить у грубці”, „Казахська стоянка на Кос-Аралі”.

10 -й учень. 1849р., 18 травня.

Шевченко у складі експедиції Бутакова почав друге науково-до­слідне плавання по Аральському морю на шхуні „Костянтин”. У цей час багато малював і писав.

  У жовтні 1849 р. експедиція Бутакова закінчила роботу. Шевченко знову мав повертатися до знавіснілої солдатської казарми Орської фортеці.

Тим з більшою вдячністю прощався зі своїм, хоч і сповненим похід­них знегод, але досить вільним і творчо багатим, життям в Аральській експедиції.

Читець (декламує вірш Т. Шевченка „Готово! Парус розпустили”)

Готово! Парус розпустили,

Посунули по синій хвилі

Поміж кугою в Сирдар'ю

Байдару та баркас чималий.

Прощай, убогий Кос-Арале,

Нудьгу заклятую мою

Ти розважав-таки два літа.

Спасибі, друже... Похвалить,

Що люди і тебе знайшли,

І знали, що з тебе зробити,

Прощай же, друже! Ні хвали,

Ані ганьби я не сплітаю

Твоїй пустині; в іншій краю,

Не знаю, може, й нагадаю

Нудьгу колишньою колись.

11-й учень. Не без участі Шевченка були виявлені нові острови на Аралі, досліджений клімат того краю. Спостереження і малюнки Шевченка розширювали етнографічні знання про народи і племена

Середньої Азії.

Знайдено було (до речі, саме за участю Вернера і Шевченка) те кам'яне вугілля на березі Аральського моря. Шевченко передбачав, що там мусить бути ще й золото, але золото було знайдено тільки через багато десятків років.

Він повністю перейнявся науковими завданнями експедиції.

В експедиції Т. Г. Шевченко написав більшість поезій у засланні: близько 80 поетичних творів та ста живописних полотен. Картини були  включені у звіт Аральської експедиції, про яку великий географ Олек­сандр Гумбольдт написав: „Це істинне відкриття в географії”. Семенов Тянь-Шанський, президент Російського імператорського географічного товариства, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових ілюстрацій Шевченка.

12-й учень. 1851 р., 2 червня.

Експедиція з розшуків кам'яного вугілля, у складі якої був і Шев­ченко, вирушила в гори Каратау.

(Демонструє картини „Ханга-баба”, „Могила і мечеть Данисмак-Мула-Аульє”, „Долина Кунгус”, „Серед товаришів”, „Тріо”, „Вид на Каратау з долини Аназир”.)

13-й учень. Шевченко бере участь у пошуках і видобутку вугілля, допомагає топографу у зйомках плану місцевості, але має достатньо часу, щоб займатися улюбленою справою — живописом. З цих картин європейська наука вперше побачила півострів Мангишлак і проаналізу­вала його минуле. За час експедиції намальовано біля ста картин. Проте душею поет з Україною.

Звучить пісня „Зацвіла в долині” (сл. Т. Шевченка, муз. В. Шумейка).

Читець (декламує вірш Т. Шевченка „Думи мої...”)

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте, хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб'ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Вони вже убогі,

Уже голі... та на волі

Ще моляться богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

Звучить пісня „Думи мої, думи мої...” (сл. Т. Шевченка, муз. обробка М. Вериківського).

14-й учень. Протягом двох років перебування в експедиції Тарас Шевченко був звільнений від військової муштри, дістав дозвіл малювати і створив близько двісті акварелей. Це краєвиди Аральського моря, степові пейзажі, створені під час сухопутного переходу від Орської фортеці до укріплення Раїм, портрети друзів та казахів, виконані під час зимівлі на острові Кос-Арал... „Його акварелі, що не поступаються перед творами кращих англійських акварелістів, є перлами в акварель­ному живопису того часу — стільки там повітря, гарячого сонця, спеки й прозорості”,— писав про аральські пейзажі Т. ,Г. Шевченка відомий

мистецтвознавець М. Г. Бурачек.

По закінченні подорожі по півострову Мангишлак частину картин Шевченко передає Залєському, який, коли минув його термін заслання, виїхав до Парижа і там видав у 1865 році ілюстровану книгу „Життя кир­гизьких степів” з багатьма живописними творами Тараса Григоровича Шевченка. А Семенов Тянь-Шанський, видаючи багатотомну „Мальов­ничу Росію”, у 10-у томі („Середня Азія”) і 19-у („Туркестанський край”) знайомить читачів з допомогою малюнків Шевченка а краєм, який ви­вчала й досліджувала Аральська географічна експедиція 1848-1849 рр. та Каратаутська 1851 р.

15-й учень. Незважаючи на важкі умови подорожі, Т. Шевченко згадує про неї в листі до Залєського: „О, які прекрасні, світлі, радісні спогади про цей час пролетіли над моєю головою. Похід у гори надовго залишився у спогадах поета, як хоч і короткий, але повний живих вра­жень період його невільничого життя: „Похід у Кара-Тау надовго в мене в пам'яті зостанеться — назавжди”. Відпочиваючи, читали „Космос”

 О. Гумбольдта, твори Жорж Санд, Міцкевича.

Творчість і надія на звільнення були єдиною втіхою Т. Г. Шевчен­ка — рядового № 191 за ранжирним списком.

Мов за подушне, обступили

Оце мене на чужині

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу; і пишу...

Читець (декламує вірш Ліни Костенко „Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу”)

Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу,

у казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

 щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні.           

А пісня фати розбивала вщент.         

Правдивій пісні передзвін кайданів —

то тільки звичайний акомпанемент.

Звучить пісня „Реве та стогне Дніпр широкий” (сл. Т. Шевченка, муз. Д. Крижанівського).

16-й учень. Бутаков поспішав опрацювати всі свої матеріали, і для Шевченка було найбільше роботи: як рисувальник, мусив зробити вели­ку загальну карту Аральського моря, що її топографи частинами робили  олівцем,

розмалювати її, а також аквареллю виконати найкрасивіші краєвиди...

Півтора року він марнував своє життя, сім місяців із того періоду провів серед усяких небезпек, плаваючи бурхливим морем, тижнями голодував і пив солону морську воду; місяцями мучився від спеки і спраги...  '

Ще довгих шість років Кобзар страждав у засланні, гриміла над  імперією його геніальна поезія. Творчість Шевченка, яка сягала своїм корінням у глибини народного серця, увібрала грозово-сонячні плідні дощі ідеї національного відродження України. Його мрії, боротьба проти царату дали сходи через століття. І воскресла Україна.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте на зло клятій долі,

Мій Шевченко завжди був крилатим,

Мій Шевченко завжди був на волі!

Не малюйте поета в печалі,

Бо він — світоч і гордість народу,

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він в хвилини негоди.

 А тепер наш Тарас в кожній хаті

 З нами словом живим розмовляє.

 Є в Шевченка народження дата,

Дати ж смерті в Шевченка немає.

 Читець (питає вірш П. Майнойла „Безсмертя”)

Хто в стогоні чув пісню солов’їну

І так беріг знедолену її,

Хто це любив так рідну Україну,

Її Дніпро, і кручі, і гаї?

Хто так оплакав сироту без роду,

Якій тісним здававсь широкий світ.

То був співець великого народу

Що йде до нас з тяжких кріпацьких літ.

Не розгубив, проніс велику віру

У торжество добра над чорним злом,

У дружбу між людьми міцну і щиру,

У новий день, що вже не буде сном.

Живе в нащадках наш земляк великий,

Усім народам світить, мов зоря,

І котить многомовно, многолико

Прибоєм чистим слово „Кобзаря”.

Звучить пісня „Заповіт” (сл. Т. Шевченка, муз. Г. Гладкого).

          Учитель. Ви — майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність, і шановані будете іншими.

          Читець

Горнусь до тебе, Україно,

Як син до матері, горнусь. .   

За тебе, рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь.

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро-Славутич оживе,

І заспіваєм: „Ще не вмерла

Вкраїна наша, і не вмре!”.

Звучить мелодія гімну.